Миколаївський чоловічий монастир

Миколаївський чоловічий монастир стоїть у місті Ізмаїлі Одеської області, на території колишньої Ізмаїльської фортеці над Дунаєм^{1, 2}. Обитель діє при двох давніх фортечних храмах - Миколаївському та Успенському, довкола яких у турецьку добу склалися два окремі монастирі^{1, 3}.

Про початок цієї святині збереглося кілька несумісних свідчень. Перші згадки про чоловічий монастир та Миколаївську церкву відносять до 1077 року, а під час ремонту храму в 1834 році в одній зі стін виявили замуровану кам'яну плиту з грецьким написом, який підтверджував час спорудження церкви¹.

Рукопис із фондів Святійшого Синоду, на який покликається те саме видання, відносить заснування Миколаївської церкви до XII століття, хоча відомостей про її діяльність у XI-XIV століттях майже не збереглося¹. Одеська єпархія у власному нарисі про обитель пише натомість, що точний час заснування монастиря невідомий, а церква, яку ченці взялися відновлювати, була споруджена наприкінці XIV століття².

Сама фортеця Ізмаїл постала пізніше - восени 1590 року, неподалік переправи Кілія, на місці слов'янського поселення Сміл¹. У 1639 році до Ізмаїла перенесли резиденцію митрополита, яка відтоді дістала назву Проїлавської Ізмаїльської митрополії, а осідком митрополита стало подвір'я Ізмаїльського Миколаївського монастиря¹.

У виданні «Anuarul Episcopiei Cetatii Albe-Izmail 1923-1936» наведено грамоту константинопольського патріарха Іоанікія від 2 червня 1641 року, якою церква святого Миколая в Ізмаїльській фортеці проголошувалася ставропігією та передавалася ченцям Каракальського монастиря зі Святої гори Афон¹. Єпархія так само пише, що Миколаївський монастир належав афонському Каракальському монастиреві й був заснований святогорськими ченцями².

У грамоті зазначено, що храм перебував у вкрай занедбаному стані й потребував капітального ремонту, а афонські отці взялися відбудувати його власним коштом - з умовою, що після відновлення обитель підпорядковуватиметься виключно патріархові¹. На знак підлеглості монастир щороку мав надсилати патріархові підношення у вигляді 40 літрів ікри, близько 16 кілограмів, і згадувати за богослужіннями лише ім'я патріарха¹.

Копія грамоти зберігалася в монастирі, а оригінал - у Каракальському монастирі на Афоні¹. У документі йшлося про те, що княгиня Роксанда, донька Петра Рареша і дружина молдавського князя Іоанна Олександра Лепушняну, пожертвувала афонським ченцям 36 000 левів, якими ті викупили Миколаївський монастир у турецького урядовця паші Мустафи Челебі^{1, 2}.

У 1643 році єрусалимський патріарх Партеній I разом зі своїм собором надав сусідньому храмові Успіння Божої Матері такий самий ставропігіальний статус, який мав монастир Святого Гроба¹. Відтоді обидві святині підпорядковувалися безпосередньо патріархам, минаючи місцеву церковну владу, і зберігали цей статус понад два століття¹.

У документі «Про митрополію» 1644 року є пункт про церкву святого Миколая в Ізмаїльській фортеці, де йдеться про відбудову храму на місці зруйнованої святині^{1, 2}. За турецькими законами християнським храмам заборонялося перевищувати висотою інші будівлі, тому давня церква була заглиблена в землю і всередину неї вели сходи; у такому вигляді вона простояла до 1852 року^{1, 2}.

Сусідній Успенський монастир збудував молдавський воєвода Стефан III Великий, а згодом оновив колишній князь Валахії Костянтин Бринковяну^{1, 2}. У 1769 році мандрівник Клейман, описуючи Ізмаїльську фортецю, зазначив, що вона була слабко укріплена, але в ній перебували два монастирі - Успенський і Миколаївський².

12 грудня 1771 року ігумен Успенського монастиря Яків із братією отримав відкритий лист за № 1793, який надавав обителі право розпоряджатися всією нерухомістю у фортеці, що здавна їй належала^{1, 2}. За Кючук-Кайнарджійським миром 1774 року фортеця повернулася до Османської імперії^{1, 2}. Успенська церква сильно постраждала під час штурму Ізмаїльської фортеці 11 грудня 1790 року, а біля її бокового входу ще в 1847 році лежали три надгробні плити полеглих при штурмі офіцерів^{1, 2}.

Після приєднання Бессарабії в 1812 році в монастирі залишився один ієромонах, а богослужіння через його старість правили мирські священики¹. Обителі належало 30 дерев'яних лавок у місті, які давали 1 663 леви річного доходу, але із заснуванням Тучкова мешканці фортеці переселилися до нового міста і монастир утратив прибутки^{1, 2}. У 1820 році Святійший Синод відмовив у перенесенні обителі до міста, і вона залишилася в межах фортеці^{1, 2}.

Особливий статус обителі підтвердила справа 1833 року: по смерті настоятеля Успенського монастиря ієромонаха Патриція архієпископ кишинівський Димитрій відповів, що єпархіальне керівництво не має права розпоряджатися цим майном, оскільки монастир і його спочилий настоятель належать Святому Гробу¹. В описі, складеному з тієї нагоди, значилося 22 ікони та 46 богослужбових книг, понад 20 із них грецькою мовою, а також три дзвони¹.

У 1841 році до Ізмаїла прибув імператор Микола I і затвердив проєкт перебудови старої Миколаївської церкви¹. Нову споруду звели з цегли у візантійському стилі: тричастинну в плані, з напівкруглою апсидою і куполом на восьмигранному барабані, а внутрішні стіни прикрасили фресками^{1, 2}. Краєзнавчий каталог пам'яток відносить спорудження цього храму на території фортеці до 1852 року⁶.

На будівництво нової Успенської церкви єрусалимський патріарх Афанасій надіслав 8 000 рублів; храм звели й освятили в 1841 році на фундаментах давнішого храму Божої Матері^{1, 2, 6}. Прямокутна в плані, з напівкруглою апсидою, одним куполом і чотирма внутрішніми стовпами, вона мала стрілчасті віконні та дверні прорізи в кам'яних лиштвах - риси, характерні для вірмено-григоріанських храмів^{1, 2}. За описами того часу, церква могла вмістити не більше 200 осіб^{1, 2}.

У 1856 році, коли край перейшов під молдавське управління, обидва монастирі закрили, а їхні храми обернули на парафіяльні^{1, 3}. Після повернення південної Бессарабії в 1878 році обителі відновили під спільною назвою Кріпосного монастиря; тоді ж для братії звели два корпуси келій, будинок настоятеля зі старшою братією та трапезну^{1, 2}.

Настоятелем призначили ієромонаха Феофана, який, за словами краєзнавця Павла Коломойцева, застав монастир у повному запустінні й почав його відбудовувати^{1, 2}. Ченці розвели фруктовий сад, город із поливом біля Дунаю та пасіку, засівали вільні ділянки збіжжям і відкрили книжну та іконописну крамниці¹. За монастирським будинком стояла теплиця, де вирощували лимони, а в садах росли мигдаль і фундук^{1, 2}.

Наприкінці XIX століття постали кам'яні келії, що стоять західніше від церкви; тоді ж монастир і церква перейшли в підпорядкування Святійшого Синоду^{1, 2}. У 1912 році Миколаївську церкву, головний храм обителі, капітально відремонтували й відреставрували її фрески².

У 1918 році Ізмаїл перейшов під румунське управління, а тутешні церковні установи підпорядкували Румунській православній церкві¹. При монастирі діяли медпункт, початкова школа та єпархіальне управління із зимовою церквою й хрестильнею, а єпархіальна бібліотека налічувала 1 703 томи, серед них рідкісні книги румунською, французькою та російською мовами².

У 1924 році тут почав діяти єпархіальний музей, а в 1935 році при обителі відкрили притулок для дітей-сиріт Ізмаїла та Ізмаїльського району². У документах 1936 року монастир значиться внесеним до туристичного маршруту містом Ізмаїлом².

У 1946 році обитель закрили³. Храми використовували як складські приміщення; у 1960-х роках будівлю Миколаївської церкви передали кінопрокатові й перебудували всередині, знищивши більшу частину розписів, а Успенська втратила дзвіницю та перекриття². Водночас у 1947 році Успенську церкву обстежила експедиція у справах архітектури при Раді Міністрів УРСР і внесла до списку пам'яток архітектури республіканського значення, а рішенням міськвиконкому від 13 лютого 1957 року за Успенською, Миколаївською та Хрестовоздвиженською церквами встановили охоронні зони².

25 квітня 1995 року рішенням Одеської обласної ради обидві церкви передали православним парафіям^{2, 3}. Розпорядженням правлячого архієрея Одеської єпархії № 3 від 25 вересня 2002 року парафії Миколаївської та Успенської церков перетворили на Свято-Миколаївський чоловічий монастир Одеської єпархії²; власний виклад обителі відносить її відновлення при цих храмах до 2003 року³.

Біля Миколаївського храму 27 березня 2002 року встановили шестиметровий поклонний хрест, виготовлений і освячений роком раніше на Соловецьких островах^{3, 4}. Серед святинь обителі - ікона Божої Матері «Ізбавителька»⁴. З 2005 року облаштовується монастирський скит святого архангела Михаїла⁵, а в 2008 році монастиреві передали будівлі кінопрокату, зведені на його території в 1970-х роках³.