Різдва Богородиці Молченський Печерський жіночий монастир

Різдва Богородиці Молченський Печерський жіночий монастир стоїть на південно-східній околиці міста Путивля на Сумщині і належить до Конотопської єпархії Української Православної Церкви¹. Це монастир-фортеця: цегляні оборонні мури з баштами й надбрамною баштою-дзвіницею, собор Різдва Богородиці, трапезна, церква Різдва Іоанна Предтечі та настоятельський корпус^{1, 4}. Увесь комплекс має статус пам'ятки архітектури й містобудування національного значення⁴.

Уперше монастир згадано 1591 року в путивльських писцових книгах, а першого відомого настоятеля, ігумена Іллю, названо в патріаршій грамоті 5 вересня 1597 року². Його історію виводять від Молченської пустині, заснованої 1405 року поблизу теперішнього села Нова Слобода і знищеної татарським набігом: її ченці перейшли до путивльської фортеці^{3, 1}. Коли саме - джерела не згодні: за одними, 1593 року, за іншими - у 1602-1603 роках^{3, 1}. Назва «Молченський Печерський Різдва Пресвятої Богородиці монастир» усталилася від 1605 року¹.

Муровані будівлі зводили на межі XVI-XVII століть. 1603 року цар Борис Годунов надав монастиреві маєтності й подарував коштовну панагію⁴. Оборонні мури з баштами та надбрамною баштою-дзвіницею постали в 1602-1604 роках^{1, 3, 4}, а щодо головного собору джерела розходяться: одне відносить його до тієї самої кампанії⁴, інше розводить будівництво від 1580-х до 1630-х років².

Від 18 листопада 1604 до 26 травня 1605 року монастир був резиденцією Лжедмитрія I, і саме тоді постали собор та інші будівлі^{4, 1}. 24 квітня 1612 року в соборі сталася пожежа; храм відбудували 1630 року і наново освятили 1636⁴. 1654 року в обителі побував патріарх Антіохійський Макарій², і того ж року монастир описав Павло Алеппський⁴.

Після секуляризації монастирських маєтностей 1786 року обитель стала третьокласною⁴, а 1822 року значилася чоловічим монастирем третього розряду¹. Собор ремонтували 1778 року - тоді змінили форми верхів і замурували арки двоярусної галереї - і наново освятили; 1804 року полагодили бічний вівтар⁴. У 1830-х роках монастир перебудували¹, у 1860-х до собору прибудували одноповерховий корпус бібліотеки, який не зберігся⁴, а в 1866-1869 роках з'явилася тепла церква Різдва Іоанна Предтечі².

Пожежа знищила головний собор, і після неї монастир закрили; джерела датують її 25 січня 1921 року² або 1920 роком⁴. Тоді ж розібрали соборну галерею та бібліотеку⁴. 1927 року Ф. Ернст намагався врятувати монастирські будівлі й домігся, щоб їх передали релігійній громаді⁴; проте від 1930-х років у них розмістилися дитячий будинок, сільське професійно-технічне училище та військовий завод, які довели комплекс до катастрофічного стану^{2, 3, 4}. 1962 року путивльський районний і сумський обласний виконавчі комітети запропонували вилучити соборну споруду з переліку пам'яток архітектури і зруйнувати її, але цього не сталося⁴.

Досліджувати монастир почали в 1950-х роках, реставраційні роботи вели з кінця 1960-х, однак наприкінці XX століття жодна з пам'яток комплексу ще не була виведена з аварійного стану⁴.

11 жовтня 1991 року релігійне життя в обителі відновилося¹; передачу комплексу Церкві джерела датують 1991² або 1992 роком^{3, 4}, а 1997 року громада стала жіночою^{2, 4}. Реставрацію собору завершили аж у 1993-2021 роках - відтворили втрачену галерею та сходи, створили новий іконостас і відновили всі споруди⁴. У ніч з 23 на 24 лютого 2018 року до монастиря вдерлися вандали: розбили вікна, виламали двері, пошкодили ікони і викрали срібло³.