Хрестовоздвиженський жіночий монастир

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир заснований 1650 року на пагорбі над річкою Полтавкою, за благословенням Київського митрополита Сильвестра (Косова)^{1, 5}. Будував його ігумен Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Калістрат, а коштом стали пожертви першого полтавського полковника Мартина Пушкаря, інших представників козацької старшини і містян^{1, 4}. Полтавський краєзнавчий музей називає серед ініціаторів і Івана Іскру⁶, а місцева історична традиція додає міщанина Івана Крамаря⁷. Обитель постала як чоловіча і залишалася такою майже три століття⁴.

У 1690-х роках монастир спустошили татари^{1, 4, 7}. Навесні 1709 року його зайняли шведи: втягнувши на монастирську гору гармати, вони обстрілювали з них місто¹. За переказом, саме поблизу обителі, об'їжджаючи аванпости, Карл XII дістав кульове поранення в ногу, через яке в день Полтавської битви був скутий у рухах^{1, 4}. На пам'ять про перемогу архімандритам обителі з 1803 року веліли носити на скрижалях мантії образи преподобного Сампсона Странноприїмця, у день пам'яті якого сталася битва, і великомученика Георгія Побідоносця, а 1857 року до монастиря приписали Сампсоніївський храм на полі битви¹.

Муроване будівництво почалося 1689 року коштом гетьмана Івана Самойловича, а після його падіння — Івана Мазепи та Івана Іскри⁴. Хрестовоздвиженський собор постав на зламі XVII—XVIII століть в українському бароко і поєднує три поздовжні нефи з шістьма опорними стовпами, п'ять основних куполів, розставлених прямим, а не діагональним хрестом, і ще два на кутах притвору². Завершив собор генеральний суддя Василь Кочубей, а після його страти 1708 року — син, полтавський полковник Василь Васильович Кочубей; освячено храм 1756 року^{4, 6}. 1750 року звели муровану теплу трапезну зі Свято-Троїцькою церквою⁴, 1770 року — корпус келій², а 1786 року — чотириярусну сорокасемиметрову дзвіницю в українському бароко, оздобленням близьку до Великої лаврської^{2, 4}. Іконостас собору 1772 року різьбив Сисой Шалматов; знищений 1933 року, він відтворений 2010-го^{4, 6}. 1887 року полтавський меценат Інокентій Котельников спорудив у монастирі храм праведного Симеона Богоприїмця в пам'ять про єдиного сина, який помер у Полтаві дорогою на лікування і заповів поховати себе саме тут; через два роки той самий жертводавець збудував і другий корпус келій².

1775—1786 років обитель була резиденцією єпископів Слов'янських, а 1786—1797 — Катеринославських¹. Тут почалася історія Слов'янської семінарії: 1778 року в монастирі влаштували школу для монастирських співців, того ж року реорганізували її в духовне училище й перевели до міста, а 1780-го перетворили на семінарію¹. Ще до перенесення семінарії 1798 року до Новомиргорода в ній навчалися Іван Котляревський, перекладач античних класиків Микола Гнєдич і український письменник Василь Гоголь-Яновський, батько Миколи Гоголя¹. Від 1818 року при обителі діяло чоловіче духовне училище, переведене до міста 1876-го¹. 1792 року в монастирі поховали катеринославського архієпископа Амвросія (Серебренникова), а 1801-го — святителя Афанасія (Вольховського)¹. 1797 року обитель зарахували до Чернігівської єпархії як чоловічий монастир другого класу⁴, а 1884 року, з відкриттям у Полтавській єпархії вікарної Прилуцької кафедри, вона стала резиденцією вікарного єпископа¹.

1845 року монастир побачив Тарас Шевченко: він зобразив обитель на одному з малюнків і згадав її в повісті «Близнецы»¹. Рядки про неї є і в поемі Ліни Костенко «Маруся Чурай»¹.

1923 року обитель закрили, а монастирські цінності вилучили^{1, 6}. 1942 року громада черниць через відновлене єпархіальне управління дістала дозвіл поновити діяльність — тепер уже жіночого монастиря⁶. 1960 року монастир закрили вдруге: з вісімдесяти семи насельниць сорок вісім перевели до Лебединського Миколаївського жіночого монастиря на Черкащині, а тридцять дев'ять відправили до родичів і будинків для літніх⁷. Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 19 лютого 1990 року будівлі передали єпархіальному управлінню, а офіційно обитель відкрито 19 грудня 1991 року⁷. Ініціативну групу черниць, яка домагалася повернення монастиря, очолювала монахиня Антонія (Жартовська); її могила між дзвіницею і собором стала першим похованням відновленої обителі^{2, 6, 7}. 1995—1999 років на місці знесеної за радянського часу Свято-Троїцької церкви звели новий храм, а північніше дзвіниці 1991 року поставили пам'ятний знак на місці знищеного монастирського некрополя². З обителлю пов'язаний і преподобномученик Ніл Полтавський, ієромонах Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря: 14 червня 2011 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви його включено до Собору Полтавських святих, а 5 січня 2013 року Синод вніс його ім'я до місяцеслова Церкви з днем пам'яті 4/17 липня⁹.

Головні святині обителі — ікона Божої Матері «Упованіє всіх кінців землі» та мощі святителя Афанасія (Вольховського)³. Первісний образ, написаний 1821 року іноком Даниїлом (Московченком) на стіні келії в монастирській дзвіниці, втрачено за радянського часу; збереглася єдина копія, келійна ікона священномученика Василія (Зеленцова), яку в 1990-х роках перенесли до монастиря³. Мощі святителя Афанасія, які вважали загиблими в пожежі 1943 року в краєзнавчому музеї, куди їх вилучили в 1920-х, віднайдено в монастирі 2 червня 2010 року; рішення про канонізацію і чин прославлення відбулися 28 травня і 10 жовтня того ж року³. Обитель діє і сьогодні: Полтавська єпархія тримає монастир у своєму переліку діючих обителей⁸.