Тихвінський жіночий монастир

Думка про монастир поблизу Катеринослава належала селянам Юхиму Шапошникову і Федору Габаненку: 1864 року вони придбали у Верхньодніпровському повіті 201 десятину землі з господарськими будівлями і звернулися до єпископа з проханням улаштувати тут громаду¹. Прохання на ім'я єпископа Катеринославського і Таганрозького Леоніда (Зарецького) вони подали 31 жовтня того ж року³. Клопотання тривало довго, а тим часом кілька катеринославських громадян запропонували для обителі заміську лісову дачу на 91 десятину під самим містом¹. 5 листопада 1865 року єпархіальне начальство видало постанову про відкриття жіночої громади на пожертвуваній землі, а 24 вересня 1866 року відкриття громади затвердив імператор за доповіддю обер-прокурора Святішого Синоду³.

Чому обитель стала саме Тихвінською, розповідає опис, який наводить єпархіальне видання¹. Монахиня Браїлівського монастиря Феоніла (Єфремова), прямуючи через Київ, узяла благословення в старця Феофіла, і той сказав, що жити вона буде не в Одесі, а на півдорозі до Браїлова, в обителі, яка стане уділом Богородиці¹. Дорогою захворіла її семирічна племінниця, і Феоніла спинилася в Катеринославі, а її чернече життя привернуло увагу місцевих купців, які й задумали влаштувати в місті дівочий монастир¹. Коли постало питання, якому образу присвятити обитель, єпископ Платон благословив триденний піст із молебнем; наприкінці посту Марії Гусєвій приснилася невідома обитель і в ній образ Богородиці, перед яким ченці співали «Радуйся, Владичице, милостива о нас пред Богом заступнице», а голос спинив її словами: «Сим образом хочу перебувати на місці заснування обителі»¹. За її описом довго шукали цей образ і дізналися, що він — у місті Тихвіні; посланці, купець Сергій Рибаков, Марія Гусєва і монахиня Феоніла, застали в Тихвінському монастирі ту саму картину, яку Марія бачила уві сні¹.

Постановою уряду за № 132, що вийшла 28 січня — 14 лютого 1877 року, Тихвінську жіночу громаду Катеринославської єпархії перейменовано на Тихвінський жіночий загальножительний монастир^{3, 4}. Будівництво Свято-Варваринського і Тихвінського храмів завершили відповідно наприкінці 1860-х і на початку 1870-х років¹, а до 1887 року обитель уже вважалася першокласною загальножительною⁷. «Всеобщий иллюстрированный путеводитель» 1907 року описує монастир за півтори версти від Катеринослава, на підвищенні, обнесений кам'яною огорожею з двома баштами по кутах, за якою на кілька верст тягнеться дубовий ліс; у центрі — п'ятиглавий трипрестольний храм на честь Тихвінської ікони з приділами Вознесіння і Казанської ікони, при вході в огорожу — невелика церква святої Варвари і Марії Магдалини, а за монастирем готель, де прочани діставали окріп і гарячу їжу¹. На той рік в обителі жило 260 монахинь і послушниць, а землі вона мала 725 десятин у двох повітах¹. При монастирі діяли школа для дівчат і богадільня, на утримання якої князь Кудашев пожертвував 500 десятин землі; за єпархіальною довідковою книгою 1908 року в церковно-парафіяльній школі навчалися шістдесят дівчат¹. Єпархія на 1903 рік називає 250 монахинь і 720 десятин, а на 1911-й — двох священиків при храмах обителі³.

Напередодні закриття 1925 року в монастирі було 287 насельниць: сорок дев'ять мантійних монахинь, дев'яносто вісім інокинь і понад сто сорок послушниць³. Чудотворний образ черницям удалося врятувати — до 1942 року він зберігався в квартирі монахині Геннадії³. 1943 року обитель відродилася; поки ремонтували Свято-Варваринську церкву, новий однойменний храм улаштували в колишній просфорні, а в згорілому Тихвінському богослужінь не звершували¹. 5 серпня 1959 року монастир закрили вдруге; на день закриття в ньому налічувалося вісімдесят дві черниці^{3, 4}. Тихвінський соборний храм підірвали й розібрали на будматеріали, а на його місці збудували інтернат для глухонімих дітей^{3, 4}.

З 1994 року життя обителі почало відроджуватися — спершу в стінах колишнього Самарського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря в Новомосковську³. Рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 18 листопада 1997 року колишні монастирські будівлі передали єпархії, і вже 17 грудня в Свято-Варваринському храмі відслужили перший за багато років молебень, а з 8 лютого 1998 року почали служити недільні літургії^{1, 3}. 12 березня 1998 року Священний Синод Української Православної Церкви, заслухавши рапорт правлячого архієрея, журналом № 10 благословив відкриття Тихвінського жіночого монастиря, а журналом № 11 того самого засідання дозволив відкрити при обителі єпархіальне училище регентів-псаломщиків³. Статут ухвалили 15 квітня, а монастир зареєстрували 26 травня 1998 року³. 9 липня 1999 року, через сорок років, Тихвінська ікона повернулася до своєї обителі³.

11 квітня 2001 року на Варваринському храмі встановили центральний купол, а 16 квітня його освятили після капітального ремонту^{1, 3}. Восени 2001 року монастир придбав скит у селі Волоське, у травні 2003-го йому пожертвували другий скит у Карнаухівці, а з жовтня 2002 року при обителі працює недільна школа³. 2005 року тут відкрили методичний кабінет єпархіального управління, який готує програму християнської етики для загальноосвітніх шкіл і підвищує кваліфікацію вчителів¹. Училище, дозволене Синодом 1998 року, дожило до першого випуску: 10 липня 2024 року в регентсько-катехізаторському духовному училищі при Тихвінському монастирі відбувся перший випускний акт⁶. Храмові свята монастиря — Тихвінської ікони Божої Матері 26 червня (9 липня) і великомучениці Варвари 4 (17) грудня²; Дніпропетровська єпархія тримає обитель у своєму переліку монастирів за тією самою адресою⁵.