Пантелеймонівський (Феофанія) жіночий монастир

Урочище, де сьогодні стоїть монастир, звалося Лазарівщиною. За імператорським указом від 16 жовтня 1799 року в Київській єпархії відновили посаду вікарія, і саме це урочище відвели під заміський архієрейський будинок⁴; указом казенної палати від 28 квітня 1802 року Лазарівщину вилучили з казенного відомства й передали «як пасічне місце» вікарієві Київської єпархії єпископу Феофану (Шиянову)⁴. Того ж 1802 року тут постала заміська літня резиденція настоятелів київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря⁵. 23 серпня 1803 року митрополит Київський Гавриїл (Банулеско-Бодоні) освятив церкву на честь Чуда архістратига Михаїла і благословив називати Лазарівщину Феофанією — на честь єпископа Феофана⁴.

1835 року єпископ Володимир (Алявдін) спробував улаштувати тут пустельний скит, але спроба не вдалася⁴. Вікарій Чигиринський Інокентій (Борисов), який жив у Феофанії від ранньої весни до пізньої осені, дав різним її куточкам імена священних біблійних місць — Фавор, Синай, Елеон, Хорив, Кедрон, Силоам, Йосафатова долина¹. 1861 року за ініціативою єпископа Чигиринського Серафима (Аретинського) почалося облаштування скиту, і до 1871 року його вів старець Воніфатій¹, який перед постригом двадцять п'ять років служив в армії й був вахмістром 4-го уланського малоросійського полку⁴. Уже в сані ігумена він заклав 26 вересня 1866 року цегляну церкву в ім'я Всіх Святих, освячену 8 червня 1869 року єпископом Чигиринським Порфирієм (Успенським)⁴; 27 грудня 1871 року ігумен Воніфатій помер, напередодні передавши керування скитом ієросхимонахові Іринарху (Дороговцеву)⁴.

28 вересня 1900 року єпископ Уманський Сергій (Ланін) разом зі схиігуменом Іринархом освятили церкву в ім'я Володимирської ікони Божої Матері⁴. Наступного року Феофанію перетворили на чоловічий гуртожитний скит, приписаний до Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря⁴. 1903 року тут перебувало дев'ять ієромонахів, п'ять ієродияконів, вісімнадцять монахів і вісімдесят послушників⁵. На горі Фавор у 1904—1914 роках спорудили головний храм обителі — собор великомученика і цілителя Пантелеймона за проєктом київського єпархіального архітектора Євгена Єрмакова^{2, 4, 5}. Число насельників зростало: 1879 року — сорок шість ченців, 1896-го — сімдесят, 1900-го — дев'яносто один, а 1914 року — від сорока до п'ятдесяти ченців і понад сто послушників⁴. Імператорським наказом від 26 лютого 1915 року скитові надали статус самостійного монастиря⁴.

На початку 1920-х років радянська влада розмістила на території обителі дитячий будинок, де жило ще близько п'ятдесяти ченців і черниць, а згодом на базі скиту організували птахо-молочний радгосп «Феофанія» Київського союзу робітничої кооперації — 1923 року в ньому налічувалося дев'яносто сім працівників⁴. Станом на 1929 рік у Феофанії жило шістдесят дев'ять монахів і двадцять дві монахині⁵. Рішенням секретаріату президії ВУЦВК від 15 вересня 1930 року всі чотири церкви закрили, а монастирські приміщення передали союзу робітничої кооперації та його агрошколі⁴. Під час Другої світової війни богослужіння в Пантелеймонівському соборі вдалося відновити^{1, 4}; собор, як найвища точка місцевості, поперемінно ставав спостережним пунктом воюючих сторін, і його стіни пошкодило артилерійським вогнем⁴. Після війни собор, верхи якого знищили, передали Академії наук УРСР і перебудували всередині на п'ятиповерхову споруду; на території розмістилися підрозділи Інституту механіки та Інституту енергетики, а лабораторію обчислювальної техніки, яка займала колишній монастирський готель, очолював академік Сергій Лебедєв⁴. 1961 року приміщення скиту передали Інститутові механіки⁵.

1990 року частину Феофанії з напівзруйнованими будівлями повернули Церкві — київському Свято-Покровському монастиреві, для створення нової жіночої обителі⁴. Від 1993 року це був скит Свято-Покровського жіночого монастиря⁵, 1998-го освятили відремонтований Пантелеймонівський собор⁵, а 2002 року скит став самостійним монастирем^{1, 4}. 2003 року обителі передали церкву Всіх Святих, відреставровану й освячену 2009 року^{2, 5}; 2005-го звели чернечий корпус із домовим храмом на честь Чуда архістратига Михаїла^{2, 5}, а 2010 року — будівлю святих воріт². Від 2011 року в монастирі міститься заміська резиденція Митрополита Київського і всієї України⁵, а 27 жовтня 2015 року тут відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви⁷. Засновника скиту прославлено у святих: 25 серпня 2012 року Синод благословив включити преподобного Воніфатія Київського (Феофанівського) до Собору Київських святих⁶. З обителлю пов'язаний і преподобний Гавриїл Афонський (1849—1901), який жив тут молодим послушником, доки 1867 року не вирушив на Святу Землю й Афон⁸. Серед святинь монастиря — список Володимирської ікони Божої Матері XVI століття і ковчег із частками мощей великомученика Пантелеймона, святителя Миколая Мирлікійського, преподобного Серафима Саровського, священномученика Володимира Київського та преподобних отців Києво-Печерських³.