Архангело-Михайлівський чоловічий монастир

Архангело-Михайлівський чоловічий монастир стоїть у Переяславі-Хмельницькому на Київщині, на території давньоруської цитаделі міста³. Теперішня його громада відкрита 2011 року¹, а місце, на якому вона живе, має писану історію від XI століття^{3, 5}.

Згідно з «Повістю временних літ», у 1072 році ігумен Николай Переяславський брав участь у перенесенні мощей князів-страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді; цю згадку вважають першою звісткою про монастир святого Архангела Михаїла в Переяславі³.

Під 1089-1090 роками літопис повідомляє про освячення нової церкви святого Архангела Михаїла, зведеної під час великого кам'яного будівництва, яке вів переяславський митрополит Єфрем³. Того самого будівництва були церква мученика Феодора Стратилата на Єпископських воротах, храм апостола Андрія Первозваного поблизу Михайлівської церкви, кам'яні стіни Єпископського двору в міській цитаделі й кам'яна громадська лазня³. Енциклопедія історії України так само називає собор спорудженим єпископом Єфремом і освяченим 1089 року⁵.

Михайлівський собор був великим п'ятинавовим храмом завдовжки 33 метри, з одним куполом, який спирався на чотири потужні стовпи^{5, 7}. За виданням 2009 року, у плані він був близький за розміром до Софійського собору в Києві⁶, а тип будівлі, зазначає Енциклопедія Сучасної України, свідчив про візантійські традиції, зокрема константинопольську школу⁷.

Стіни собору звели в техніці мішаної кладки, чергуючи ряди плінфи й каменю^{5, 7}. В інтер'єрі їх прикрашали фрески й мозаїка, підлогу було вистелено шиферними плитами та різнокольоровими полив'яними плитками, а багате убранство доповнювали прикраси із золота й срібла, про які згадують писемні джерела^{6, 7}. Собор мав три входи - із заходу, півночі й півдня, оформлені притворами; на хори підіймалися сходовою вежею в північно-західному куті⁷.

З кінця XI століття й до розорення монголами обитель була резиденцією архієреїв Переяславської єпархії³, а обидві академічні енциклопедії називають Михайлівський собор головною спорудою єпископського двору і всього Переяслава^{6, 7}. Серед переяславських архієреїв тієї доби власний сайт монастиря згадує Сильвестра, який очолював кафедру від 1118 року до смерті в 1123-му, колишнього ігумена Києво-Видубицького монастиря й укладача другої редакції «Повісті временних літ», та священномученика Симеона, убитого при взятті міста монголами³.

У XII столітті літописи згадують Михайлівський храм як місце княжих молінь і поховань: у 1114, 1142 і 1151 роках тут поховані сини Володимира Мономаха Святослав і Андрій та їхній небіж Ростислав, син Юрія Долгорукого³. Енциклопедія історії України називає похованих нащадками Мономаха - синів Святослава та Андрія Доброго, онука Ростислава Юрійовича й правнука Володимира Глібовича⁵. У 1149 році переяславський князь Ізяслав молився тут перед боєм³.

Собор постраждав від землетрусів 1124 і 1230 років, а 1239-го, після здобуття міста військами хана Батия, був зруйнований і поступово занепав^{5, 6, 7}.

У XVII столітті пам'ять про давню обитель зберігала однойменна дерев'яна приходська церква³. Між 1649 і 1666 роками козак Федір Лобода, полковник переяславський, а згодом генеральний суддя, звів новий храм святого Архангела Михаїла³; Енциклопедія Сучасної України датує цю будову 1646-1666 роками, називає її стиль українським бароко й зазначає, що значну частину коштів на неї виділив полковник Лобода⁷.

На початку XVIII століття на місці давнього монастиря постав новий, і щодо його головної церкви джерела розходяться. Власний сайт обителі пише, що в 1711-1713 роках тут вибудували монастирський комплекс - кам'яний Михайлівський храм із прибудованим до нього теплим храмом преподобномученика Макарія, Благовіщенський храм, келії, дім ігумена, поварні, комори й підвали³.

Енциклопедія Сучасної України натомість подає, що нову дерев'яну церкву збудовано 1711-1713 років стараннями переяславського єпископа Захарія Корніловича, а сам гарнізонний Михайлівський монастир датує 1710 роком і зазначає, що він водночас був резиденцією єпископа⁷.

Пожежа 1734 року знищила церкву й більшість дерев'яних споруд обителі^{3, 7}. У 1737 році відновили трапезну й келії, у 1743-1750 роках звели новий мурований Михайлівський храм, а в 1745-1747 роках - кам'яну дзвіницю з келіями і трапезною, у корпусі якої до 1786 року містився храм преподобномученика Макарія Овруцького^{3, 4, 7}.

У 1713-1786 роках в обителі перебували мощі преподобномученика Макарія Овруцького, убитого 1678 року в Каневі³. Їх перенесли сюди з переяславської Воскресенської церкви; після пожежі 1734 року вони лишалися в трапезній, 1750-го їх перенесли до нового Михайлівського храму, а 1786 року повернули до Вознесенського монастиря³. Того самого 1786 року монастир обернули на парафію³.

У 1768-1771 роках Михайлівською обителлю керував - за іншими даними, лише мешкав у ній - ігумен Мелхиседек (Значко-Яворський), згодом архімандрит, борець за права православних громадян Польщі³.

У XIX столітті тут зробили перші кроки до вивчення й охорони старожитностей. 1827 року Михайлівський храм і дзвіницю внесли до списку давніх споруд, що не підлягали розбиранню й перебудові; 1840 року археолог-аматор Олександр Анненков розкопками виявив фундаменти давньої церкви; 1845 року поет і художник Тарас Шевченко змалював храм із дзвіницею як пам'ятки старовини; 1850 року храм оновили³.

На початку XIX століття над храмом підіймався кам'яний купол⁴; за Енциклопедією Сучасної України, кам'яне склепіння тоді обвалилося й відновлене не було⁷. У 1823 році купол замінили дерев'яним - саме його й зафіксував рисунок Шевченка, - а згодом було втрачено й цей купол^{4, 7}. За радянських часів храм лишався без купола⁴.

За радянської влади Михайлівську парафію скасували³. У 1949 і 1953-1954 роках археолог Михайло Каргер розкрив і дослідив доступні для вивчення рештки давньої церкви³; Енциклопедія історії України датує ці роботи 1949 і 1952-1954 роками⁵. Дзвіниця з келіями і трапезною зазнала пошкоджень під час Другої світової війни, а храм відреставрували в 1951-1953 роках⁷.

У 1950-х роках храмові, де були влаштовані склади, загрожувало руйнування, але його врятував директор Переяслав-Хмельницького державного історичного музею Михайло Сікорський, відкривши тут етнографічну експозицію³.

У 1974 році Сікорський, археолог Віктор Харламов та історик архітектури Юрій Асєєв знову розчистили фундаменти давньої церкви й дослідили не відкриті раніше ділянки³; Енциклопедія історії України відносить дослідження Харламова до 1975 року⁵. У 1979 році над північною частиною розкопаних фундаментів звели підземний павільйон, а південний і східний боки позначили на поверхні бутом^{3, 4}.

У 1982 році в павільйоні відкрили Музей архітектури давнього Переяслава - з матеріалами розкопок, кресленнями й реконструкціями переяславських пам'яток XI-XII століть^{3, 4, 7}. Від 1959 року в самій будівлі храму міститься відділ Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» - музей української народної одежі Середньої Наддніпрянщини кінця XIX - початку XX століття⁷. Під порогом західного притвору лежить поховання переяславського полкового судді І. Берла 1720 року, батька переяславського єпископа А. Берла⁷.

Нинішній храм кам'яний, тинькований, у плані близький до тридільного типу: видовжений прямокутний основний простір перекрито напівциркульним склепінням із розпалубками, до нього прилягають апсида й бабинець⁷. По периметру будівлю оперізує фриз із керамічними розетками, стіни розчленовані пілястрами, вікна увінчані фронтончиками з ліпниною⁷. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII-XIX століть, які належать до київської школи живопису^{4, 7}.

У липні 2007 року біля старовинної Михайлівської церкви, де тоді містився музей народної одежі, поставили малий палатковий храм святого Архангела Михаїла; його парафіяни порушили перед цивільною владою питання про церковне відродження святинь давньої обителі³. 10 лютого 2011 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 9 благословив відкриття чоловічого монастиря на честь Архістратига Михаїла в Переяславі-Хмельницькому¹.

Від 2010 року Михайлівська церква перебуває у спільному користуванні заповідника й православної громади⁷. 25 вересня 2013 року Священний Синод журналом № 58 утворив Бориспільську єпархію, виділивши її зі складу Київської, і відніс до неї Переяслав-Хмельницький район - відтоді обитель належить до Бориспільської єпархії².

20 листопада 2022 року до монастиря передали частку мощей преподобномученика Макарія Овруцького разом зі старовинною дерев'яною гробницею - на те саме місце, де його мощі зберігалися у XVIII столітті; передання приурочили до вісімдесятиріччя вивезення мощей з Переяслава до Черкас у 1942 році⁸.