Миколаївський Самарський пустинний чоловічий монастир

Обитель заснували 1576 року два монахи-самітники на острові, утвореному річкою Самарою та її рукавом Самарчиком, і з часом вона стала запорізькою святинею¹. Того ж року запорожці дістали у своє розпорядження великі землі, до яких входило й давнє місто Самар із прилеглими лісами; вони почали укріплювати місто, а на острівці в дубовому лісі поставили невелике укріплення з дерев'яною церквою на честь святителя Миколая, куди за розпорядженням Коша Запорізького привозили скалічених ранами козаків і всіх хворих². У 1602 році фортеця стала монастирем: настоятелем сюди запросили сурового подвижника, ієромонаха козацького Києво-Межигірського монастиря Паїсія^{1, 2}, який домагався для обителі ставропігії від Константинопольського патріарха, влаштував спільну трапезу і ввів чернечий статут¹. Для козаків монастир вважався «раєм Божим на Землі», «істино новим Єрусалимом»¹.

У XVII столітті обитель не раз грабували й руйнували¹. У 1711 році, після Прутського миру, монастир дістався туркам, був пограбований і доведений до запустіння¹. Від 1720 року запорізькі козаки знову піднесли велич своєї святині: збудували Троїцький храм, відремонтували церкви й підземні ходи, ввели афонський статут; зросла кількість братії, відкрилися школи і лікарня¹. У середині XVIII століття монастир став центром усієї північної окраїни запорізьких вольностей¹ і надійним форпостом запорожців у російсько-турецьких війнах 1735—1739 і 1768—1774 років². Увесь монастирський комплекс, що включав п'ять храмів і дев'яностошестиметрову дзвіницю, нагадував Оптину пустинь, а в усипальниці головного монастирського собору знайшли спочинок п'ять катеринославських архіпастирів².

Після ліквідації Запорізької Січі 1775 року монастир продовжував свою діяльність ще кілька років¹. У 1780 році його приписали до Києво-Межигірського монастиря¹, а 1794 року в обителі відібрали селян і скоротили земельні угіддя¹. У тридцяті роки XX століття монастир закрили¹.

Наприкінці XX століття обитель відродилася з попелу². Станом на 2009 рік у ній подвизалося двадцять насельників, повсюди велися реставраційні роботи, а діяли чотири храми: центральний Свято-Миколаївський, трапезний на честь преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських, Преображенський і підземний на честь святих мучеників Кирика та Іулітти². Головною святинею обителі була й залишається Самарська ікона Божої Матері². Богослужіння в монастирі звершуються церковнослов'янською мовою³. 21 серпня 2025 року митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней звершив тут чин освячення каплиці на честь Почаївської ікони Божої Матері⁴.