Архангело-Михайлівський чоловічий монастир

Точна дата заснування Архангело-Михайлівського чоловічого монастиря, що стоїть у селі Грушеве на Тячівщині, невідома³. Найдавніші звістки про обитель ведуть до 1242 року: після відходу орди ченці письмово скаржилися королю Угорщини Белі IV, що під час нападу монастир пограбовано, ченців убивали, а всі їхні документи й грамоти пропали^{3, 12}. Щодо часу заснування дослідники розходяться - одні відносять його до кінця IX-X ст., інші припускають XII або початок XIII ст., ще інші середину XIV ст.¹²

У другій половині XIV ст. обитель узяли під опіку волоські воєводи Балк (Балиця) і Драг, які за службу угорській короні дістали великі володіння в Марамороші; вони збудували новий храм і забезпечили ченців усім потрібним¹². За їхнім бажанням 13 серпня 1391 року Константинопольський патріарх Антоній IV надав монастиреві ставропігію, а ігумена Пахомія призначив екзархом, намісником патріарха^{3, 12}. За грамотою екзарх мав наглядати над духовенством і народом, дістав право освячувати храми від імені патріарха, а по його смерті ченці разом з воєводами мали обрати нового ігумена без згоди мукачівського єпископа; ім'я патріарха належало згадувати на всіх відправах - і в монастирі, і в підпорядкованих йому храмах¹².

Драг помер 1402 року, Балк - 1404-го; того самого року сини Балка, Дмитро та Олександр, грамотою, написаною церковнослов'янською мовою, подарували обителі маєток і три села з млином - Грушеве, Кривий і Тересву^{12, 13}. Видання «Легенди Карпат» називає цю грамоту однією з найдавніших пам'яток русинської писемності¹³. Власний сайт монастиря пише, що обитель мала тоді понад шість тисяч гектарів землі³. Осередком освіти в ній були бібліотека церковнослов'янської літератури та богословська й народна школи, де навчалися священики, дяки і частина знаті й переписувалися слов'янські книги¹².

Згодом монастир утратив покровителів: рід Драгів прийняв ім'я Драгфі й проміняв свої маєтки в Марамороші на угорські, а подаровані села відійшли¹². 1494 року ігумен Іларіон особисто з'явився перед королем, показав написану на пергаменті грецьку грамоту патріарха Антонія з латинським перекладом і просив її підтвердити; король погодився¹². Про те, коли і хто підпорядкував обитель мукачівському владиці, джерела розходяться: за одним - 1491 року угорський король Владислав II, за іншим - 1556 року князь Трансильванії Стефан Баторій^{13, 12}.

Окрема, досі не розв'язана суперечка стосується монастирської друкарні. Власний сайт обителі стверджує, що саме тут наприкінці XV ст. побачила світ перша у світі книга, надрукована церковнослов'янською мовою, - Октоїх князя Црноєвича 1493 року, який нині можна побачити в Цетинській митрополії³. Видання «Легенди Карпат» натомість пише, що переказ про перенесення до Грушевого друкарні Швайпольта Фіоля нічим не підтверджений і що в XV-XVI ст. друкарні в монастирі напевно не було, зате відносить справжню монастирську друкарню до середини XVII ст., коли заходами й коштом семигородського князя Юрія I Ракоці тут видано першу волоську книжку, переклад Нового Завіту¹³. Регіональне дослідження додає, що рукописний Октоїх, який походить з Грушівського монастиря, зберігається у фондах Закарпатського краєзнавчого музею, і що конкретних документів про існування друкарні не збереглося, тому частина вчених з цією думкою не погоджується¹².

У роки релігійних воєн монастир неодноразово ставав резиденцією православного мукачівського єпископа: звідти керували єпархією близько 1558 року, а потім у 1607-му¹². Дату зруйнування обителі джерела не узгоджують. Її власний сайт пише про два розорення в XVII ст. - на початку століття протестантами-кальвіністами, а в кінці століття католиками³. Регіональні джерела описують натомість одну руйнацію з неусталеним датуванням: 1657 року поляками на чолі з князем Любомирським, які вторглися на Закарпаття, переслідуючи трансильванського князя Юрія II Ракоці, або протестантами 1670 року, або під час повстання Імре Текелі в 1690-х роках, або католиками^{12, 13}. Ченці, які вціліли, оселилися в інших місцях¹². Як пише власний сайт обителі, вона чекала на відродження понад триста років³.

1991 року на місці монастиря, з благословення архієпископа Мукачівського і Ужгородського Євфимія, спорудили хрест на пам'ять п'ятисотріччя книговидання, а 7 липня там урочисто відправили Божественну літургію³. У вересні 1997 року на території обителі почалися розкопки, ініційовані науковцями Ужгородського національного університету та вченими з Румунії: було відкрито частину фундаменту, залишки храму й дев'ять поховань ченців³. Протягом 1997-1998 років археологи виявили тут руїни кам'яної церкви та дерев'яної забудови XVI-XVII ст.; ширина фундаменту давнього храму сягає від одного до півтора метра, подекуди видно сліди фресок, а на кістяках лишилися сліди насильства - в одному з черепів знайшли вістря стріли¹². Про ті самі знахідки, людські рештки й череп із залишком наконечника стріли, повідомляла 2013 року й Хустська єпархія⁷.

Нову обитель заклали поряд із залишками старої, на самому вершечку села¹². У 1998-2004 роках настоятель Благовіщенського храму села Грушеве протоієрей Михайло (Дупін) разом із парафіянами збудував тут невеликий храм³. 26 липня 2004 року Священний Синод Української Православної Церкви, вислухавши рапорт єпископа Хустського і Виноградівського Іоанна, журналом № 18 благословив відкриття Грушівського Архангела Михаїла жіночого монастиря в селі Грушеве¹, а 13 липня 2006 року журналом № 34 благословив перетворення цього жіночого монастиря на чоловічий². Думка про відродження виникла в архімандрита Стратоніка (Легача) в розмові з правлячим архієреєм, і саме його клопотання на Синоді привели до цього рішення; попри свої сімдесят років він узявся за працю відродження обителі³. Протягом одинадцяти років у монастирі звели два житлові корпуси і храм із дзвіницею та дзвонами³.

В обителі перебувають ікона Божої Матері «Всецариця», привезена з Пантелеймонового монастиря на Афоні, ікона святителя Миколая, привезена з міста Барі, частки мощей Києво-Печерських святих, а також останки ченців, убитих під час знищення монастиря в XVII ст. і знайдені під час будівництва храму⁴. Предмети, знайдені під час розкопок, зберігаються в монастирському храмі¹². 11 червня 2020 року, з благословення митрополита Хустського і Виноградівського Марка, Божественну літургію в монастирі очолив керуючий Мукачівською єпархією митрополит Феодор, а перед початком літургії було звершено чин освячення нового престолу¹¹.

Крім Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил Безплотних і Чуда Архістратига Михаїла в Хонех, обитель шанує свята Різдва Іоанна Предтечі та ікон Божої Матері «Економісса» і «Скоропослушниця»⁵. Шанування «Скоропослушниці» пов'язане з богослужінням 22 листопада 2013 року, коли архієпископ Хустський і Виноградівський Марк відправив тут службу в день цієї ікони і запропонував відзначати свято в монастирі щороку; того самого дня в обителі звершено дві хіротонії, священицьку і дияконську, а ставленики готувалися в цьому монастирі⁷. Тоді ж тут почали проводити місіонерські читання та лекції, на які запрошували студентів Київської духовної семінарії і священиків із навколишніх парафій: після недільного богослужіння відбувався спільний обід, а по ньому бесіди, перші з яких були присвячені Біблії⁸.

3 листопада 2016 року в актовому залі монастиря пройшла Конференція паломницьких служб Української Православної Церкви; як повідомляв Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ, уперше в історії цих зборів форум відбувся не в Києві, а на території єпархії^{9, 10}. Його відкрив митрополит Хустський і Виноградівський Марк, а серед організаторів був архімандрит Пімен (Мацола), благочинний обителі й керівник паломницького відділу Хустської єпархії, якому належала ідея провести зібрання на Закарпатті^{9, 10}. Власний сайт монастиря подає розпорядок акафістів, у якому кожному дневі тижня призначено свої акафісти⁶.