Архангело-Михайлівський жіночий монастир

У 1835 році генерал-губернатор граф Михайло Воронцов збудував на пустирі біля моря, на околиці міста, церкву на честь свого небесного покровителя Архангела Михаїла, а в 1840 році Священний Синод ухвалив заснувати при цьому храмі жіночий чернечий монастир². Серед тих, хто створював обитель, єпархія називає самого Воронцова і його дружину Є. Воронцову та подругу Пушкіна графиню Р. Едлінг².

В обителі велася велика благодійна робота: діяли трапезна для бідних, лікарня й училище для дівчаток-сиріт, а будівництво провадили настоятельки — ігумені Тавифа, Сусанна, Архелая і Рафаїла².

У 1923 році монастир закрили «як контрреволюційний» — за підтримку патріарха Тихона і відмову пристати до обновленського розколу, а в 1931 році Архангело-Михайлівський собор і дзвіницю висадили в повітря². У роки війни обитель повернулася до життя: 27 квітня 1942 року склали акт про передачу монастирських приміщень сестрам, 3 вересня 1944 року настоятельку монахиню Анатолію звели в сан ігумені, і в обителі тоді жило понад сімдесят сестер, які працювали в монастирській лікарні, на млині, на городі й на обійсті, пекли просфори, трудилися в майстернях і в церкві; у повоєнні роки в стінах обителі жив старець Іоан (у миру Іван Петрович Жуковський), юродивий Христа ради².

У 1961 році радянські й партійні органи монастир закрили, а його територію передали міській туберкульозній лікарні². Відродження почалося 1992 року: співочий корпус лежав у руїнах, будівлі стояли напівзруйновані, крізь прогнилий дах росли дерева і трава². Обитель піднялася з руїн піклуванням архіпастиря Одеси митрополита Агафангела, який пожертвував їй чудотворну ікону Гербовецької Божої Матері, а також євхаристичний набір, позолочене вбрання на престол, начиння, кілька автомашин і будівельні матеріали².

Нині при монастирі відкрито майстерні з пошиття облачень, виготовлення начиння, реставрації ікон та вишивки золотом і бісером; діє благодійна їдальня, де приймають близько п'ятисот осіб на день, і Будинок Милосердя, в якому знайшли притулок вісімдесят знедолених². Працюють школи духовної просвіти — для людей з інвалідністю, при дитячому санаторії, при жіночій в'язниці — та недільна школа для парафіян; діє бібліотека з дореволюційними й сучасними виданнями, а у виставковій залі Будинку Милосердя влаштовують виставки². При обителі працюють регентське і золотошвейне відділення Одеської духовної семінарії². Щопонеділка в монастирі співають акафіст Архістратигові Божому Михаїлові, на честь якого він названий³; читають тут і акафіст перед іконою Божої Матері «Неупиваемая Чаша»⁴.

26 січня 2012 року Священний Синод Української Православної Церкви двома журналами благословив відкриття двох скитів цієї обителі: журналом № 13 — Різдво-Богородичного скиту в селі Бараново Іванівського району Одеської області, журналом № 14 — Вознесенського скиту в Одесі¹.