Животворящого Хреста чоловічий монастир

Чоловічий монастир на честь Честного і Животворящого Хреста Господнього стоїть у Йосафатовій долині за три з половиною - чотири кілометри від села Голинчинці на Вінниччині й належить до Могилів-Подільської єпархії^{3, 1}. Другу назву - Долина Хрестів - місцевість дістала від хрестів, які тут почали ставити після 1923 року⁵.

Йосафатовою долину назвали за аналогією з відомою долиною під Єрусалимом¹. Посеред неї - криниця з джерельною водою, біля якої, за єпархіальним переказом, здавна правили молебні¹; «Енциклопедія Сучасної України» датує славу цієї води кінцем XVII століття².

Початок чернечого життя в цих місцях переказ відносить до часів османського панування на Поділлі. За розповіддю, яку однаково подають єпархія і центральний церковний інформаційний відділ, жителі навколишніх сіл шукали тоді порятунку в Калинівському православному монастирі неподалік Шаргорода, але й та обитель була в небезпеці^{1, 4}.

Далі переказ говорить, що Божа Матір явилася декому з ченців уві сні й благословила йти в бік ранкової зорі; братія з людьми рушила на схід і на третій день спинилася на нічліг біля криниці, де Богородиця явилася вдруге і благословила округу^{1, 4}. На цьому місці ченці заснували нову обитель, а від їхньої бідності, каже той самий переказ, пішла й назва села^{1, 3}.

Улітку 1923 року біля криниці сталася подія, з якої почалася слава долини. Пастух Яків Мисик, який часто молився біля води, побачив у ній образ Божої Матері з Дитиною і встиг запитати, що робити; переказ доніс відповідь: «Христа славте, хрести ставте»^{1, 2, 4}. «Енциклопедія Сучасної України» називає свідками явлення двох місцевих пастухів, Я. Мисика та Х. Маслоїд, а єпархія - Якова і дванадцятирічну дівчинку Христину, що пасла неподалік овець^{1, 2}.

Селяни з хоругвами й образом святителя Миколая прийшли до криниці зі своїм священиком Тихоном Петринським і поставили тут перший дубовий хрест¹; енциклопедія називає поруч зі священиком і подружжя Бабіїв². Того ж дня хрести поставили жителі сусідніх сіл, а до осені хрестами була всіяна вся долина¹.

Хрести несли й надсилали здалеку - з Кубані й Одеси, Наддністрянщини, Бессарабії та Донбасу, дехто добирався потягами з Далекого Сходу¹. За доповіддю цивільного обвинувача, яку переказує єпархія, за п'ять місяців 1923 року в долині побувало понад півтора мільйона людей¹; енциклопедія подає ту саму цифру і рахує близько сімнадцяти тисяч поставлених хрестів².

Радянська влада відповіла швидко. Секретна доповідна записка від 24 листопада 1923 року, яку цитує єпархія, називала зцілення й наплив людей у долині шкідливими для комуністичної ідеї¹. Спеціальна комісія губернського виконкому ухвалила знищити хрести й спинити паломництво: кінні роз'їзди міліції спиняли прочан, хрести розпилювали на дрова, а тих, хто вкривав паломників, брали під арешт^{1, 2}.

У листопаді заарештували п'ятдесят жителів Голинчинців². Побитих і босих, їх погнали спершу до Шаргорода, а звідти етапом до Вінниці; за єпархіальною розповіддю, ніхто з них не визнав себе винним і не відрікся від віри¹. Яків Мисик помер від катувань у камері, а решту в січні 1924 року звільнили²; навесні того ж року всі хрести в долині демонтували².

Повернувшись пішки додому, звільнені побачили в долині хрести, поставлені наново: єпархія рахує шістнадцять тисяч, що з'явилися за зиму, і пояснює це тим, що їх слали з далеких місць, куди ще не дійшла звістка про розправу¹.

21 червня 1925 року в залі вінницького губернського суду почався процес, який у хроніках назвали справою про хрести на Йосафатовій долині^{1, 4}. На лаві підсудних було дев'ять священиків і вісімнадцять мирян^{1, 2, 4}. Вироками стали примусові роботи на різні строки² - за єпархіальним викладом, аж до чотирьох років із суворою ізоляцією, а юристові Василеві Сумневичу та священикам після відбуття покарання заборонили три роки жити в Україні¹.

Пам'ять про долину зберегла священицька родина. Отець Тихон Петринський прослужив у селі майже півстоліття; після його смерті родину вигнали з рідного дому, а смертельно хвору матушку Неонілу Петринську прихистила родина Залецьких, у якій вона жила від 1944 року¹.

Її розповіді так вплинули на Івана Артемовича Залецького, що він згодом збирав спогади старожилів і свідків процесу, працював з архівними матеріалами, писав до газет і журналів та розповідав про долину по радіо; єпархія пов'язує з його старанням і відновлення паломництва до криниці¹.

Паломництво відновилося вже в новому столітті: енциклопедія датує відновлення 2005 роком і рахує близько тисячі наново поставлених хрестів². 15 серпня 2006 року тисячі людей уперше прийшли в долину з хрестами, іконами й корогвами, а в торжествах узяли участь два єпископи і близько двохсот священиків^{1, 4}. Того ж року написали ікону, що зображує явлення 1923 року¹.

Відтоді хресна хода 15 серпня стала щорічною. 2015 року вона зібрала понад двадцять тисяч прочан⁵, 2016-го її очолили три архієреї⁴, а 2017 року - Предстоятель Української Православної Церкви^{6, 7}. Про кількість учасників тієї ходи два офіційні джерела повідомили різне: центральний церковний інформаційний відділ - близько п'ятнадцяти тисяч вірян⁷, Вінницька обласна рада - понад тридцять п'ять тисяч⁸.

Того ж 2017 року обласна рада нарахувала в долині понад сімнадцять тисяч хрестів⁸. 18 липня на сесії ради сорок три депутати з другої спроби ухвалили передати в постійне користування Свято-Миколаївському Шаргородському чоловічому монастиреві ділянку площею 9,8 гектара, де розташована долина, - для будівництва храму Пресвятої Богородиці та келій⁹. Документ про передачу вручили настоятелю того монастиря архімандриту Кіпріяну 15 серпня 2017 року, у день хресної ходи⁸.

Власним монастирем обитель стала 12 травня 2021 року: на першому того року засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви ухвалили утворити чоловічий монастир на честь Честного і Животворящого Хреста Господнього (Долина Хрестів) Могилів-Подільської єпархії^{10, 11}. Річний звіт Керуючого справами Церкви за 2021 рік називає цей акт журналом № 7 від 12 травня 2021 року¹². Того ж літа, 15 серпня, урочистості в долині очолив голова Синодальної комісії у справах монастирів, а в ході й літургії взяли участь близько восьми тисяч вірян¹³.

Престольне свято громада відзначала в долині вже 27 вересня 2022 року¹⁴, а 27 вересня 2023 року, у свято Воздвиження Честного і Животворящого Хреста Господнього, у монастирі освятили однойменний храм: чин освячення очолив митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт у співслужінні митрополита Уманського і Звенигородського Пантелеімона^{15, 16}. Долина лишається місцем щорічного соборного богослужіння: 15 серпня 2025 року на місці явлення служив собор архієреїв на чолі з митрополитом Тернопільським і Кременецьким Сергієм, і за богослужінням освятили хрести, які віряни принесли до обителі¹⁷.