Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир

Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир стоїть на пагорбі над Десною в Новгороді-Сіверському. Час його заснування джерела називають по-різному. Афанасій Шафонський в «Описі Чернігівського намісництва» 1786 року відніс подію до 1033 року й пов'язав її з чернігівським князем Мстиславом; частина сучасних авторів датує появу обителі кінцем XI століття; дані «Историко-статистического описания Черниговской епархии» 1873 року давали підстави думати, що монастир виник не пізніше першої половини XII століття, бо цим часом його автор датував давній кам'яний Спасо-Преображенський храм обителі; археологи ж у другій половині XX століття дослідили залишки того храму й віднесли його до межі XII-XIII століть¹.

Опис обителі 1785 року стверджував, що в 1176 році храм постраждав від пожежі під час розорення міста в княжих усобицях. Під 1179 роком літописи повідомляють про поховання новгород-сіверського князя Олега в храмі архангела Михаїла: за однією версією той храм стояв у Чернігові, за другою - у центрі Новгорода-Сіверського, за третьою - у цій обителі. У 2003 році північніше фундаментів давнього храму відкрили залишки кам'яної будівлі, яку за знахідками в ній назвали заміським княжим теремом, зруйнованим під час монгольської навали¹.

На стику XV-XVI століть монастир дістав грамоту московського князя Василія III на угіддя, а на початку XVI століття був сплюндрований кримцями: тоді згоріли його храм на честь святителя Петра, митрополита Київського і Московського, і сама та грамота - про це згадує грамота 1552 року з підтвердженням старої¹.

У 1603 році в обителі спинявся чернець московського Чудового монастиря Григорій Отреп'єв, який увійшов в історію як Лжедмитрій I: від'їжджаючи до Речі Посполитої, він залишив у келії записку, де назвав себе сином Іоанна Грозного. Коли наступного року Новгород-Сіверський дав відсіч його війську, монастир, що стояв поза міськими стінами, зазнав за це нового розорення. Після переходу Сіверщини до Речі Посполитої в 1618 році ченці перейшли до Росії, забравши ризи, ікони, книги, казну й дзвони. У 1620 році обитель відродилася, але бідувала, позбавлена колишніх угідь, а з 1635 до 1648 року польський король віддав її католикам¹.

У 1657-1672 роках монастир служив тимчасовою резиденцією чернігівського єпископа, а згодом архієпископа Лазаря (Барановича), який, вступивши в управління єпархією, не знайшов у Чернігові місця для архієрейського дому. Владика підняв обитель із руїн, подбав про наділення її угіддями й відкрив тут слов'яно-латинську школу та друкарню, які згодом перевів до Чернігова¹. Вигляд відремонтованого за нього храму зберегла гравюра на титульному аркуші «Анфологіона», виданого монастирською друкарнею 1678 року². У 1699-1701 роках обителлю керував у сані архімандрита майбутній святитель Димитрій Ростовський (Туптало, помер 1709 року), який закінчив тут третій том своїх «Житій святих»¹.

У роки окремої Новгород-Сіверської єпархії, що існувала з 1785 до 1797 року, її правлячий єпископ Іларіон (Кондратовський) жив у цьому монастирі: він відкрив тут семінарію й добудував храм пророка Іллі при настоятельському корпусі. Храм освятили 24 січня 1787 року в присутності Катерини II, яка того самого дня зробила обителі вклад, а згодом пожертвувала й на новий собор¹. Давній храм розібрали 1787 року, а в 1791-му на тому самому місці заклали нинішній Спасо-Преображенський собор - п'ятиверхий, у стилі класицизму, за проєктом італійського архітектора Джакомо Кваренгі; будівництвом керував архітектор Антон Карташевський. У 1796 році собор закінчили начорно, внутрішнє оздоблення й освячення припали на 1806 рік, але вже за десять років будівлі загрожувало падіння: всупереч контрактові будівельники клали слабку цеглу й заклали в стіни дерев'яні зв'язки замість залізних. У 1817 році Карташевський розробив план укріплення собору додатковими колонами; їх установили, і храм освятили наново в 1821 році².

У 1813-1823 роках в обителі довічно утримували позбавленого сану колишнього могильовського архієпископа Варлаама (Шишацького), який в останні роки осліп. Між головним храмом і корпусом, де він жив, протягли мотузку, що служила йому орієнтиром під час прогулянок, а читати йому книги приходили викладачі новгород-сіверської гімназії та духовного училища, відкритого в монастирі 1818 року¹. У 1838 році собор став місцем спочинку праху Олексія Кириловича Разумовського (1748-1822), сина гетьмана України; перепоховання здійснили за бажанням рідних².

У 1926 році обитель закрили. У роки нацистської окупації тут містився концтабір, у якому загинуло двадцять тисяч людей, а під час боїв 1943 року за визволення міста будівлі монастиря значно постраждали. У 1950-х роках Микола Холостенко провів розкопки фундаментів давнього храму; до 1980 року частину будівель відреставрували й пристосували під будинок для інвалідів, розміщений на той час на території обителі; у 1980-х роках розкопки повторили, а фортечні споруди біля святих воріт відреставрували. Наприкінці 1990-х років у монастирі відродилося чернече життя¹.

Територія обителі в плані близька до квадрата, зорієнтована кутами на сторони світу й обведена фортечною стіною з баштами, а на осі святих воріт височіє собор. Восьмигранну башту-дзвіницю зі святими воротами в першому ярусі звели на стику XVI-XVII століть; невдовзі її зруйнував вибух, після чого башту відбудували без істотних змін, а решту башт і стіну спорудили наприкінці XVII століття. Південніше собору стоїть Палатний корпус із храмом апостолів Петра і Павла, трапезною палатою та келіями; західніше - двоповерхові колишні покої настоятеля, які нині займає музей «Слова о полку Ігоревім»; північно-східніше - будівля бурси, зведена в 1657-1667 роках для слов'яно-латинської школи й визнана рідкісною пам'яткою цивільної архітектури XVII століття. Між собором, корпусом келій і бурсою лежить засклений археологічний розкоп 2003 року з рештками кам'яної давньоруської будівлі, а ззовні під стінами стоять пам'ятники жертвам концтабору та Ярославні - другий є частиною триптиха 1989 року, присвяченого «Слову о полку Ігоревім»².

Обитель має подвір'я: 22 травня 2003 року при новгород-сіверському слідчому ізоляторі освятили храм ікони Божої Матері «Нечаянна Радість»⁴. Серед святинь монастиря - список ікони Божої Матері «Леньковської», «Спасительки потопаючих», подарований обителі мирянином у 2003 році; за переказом, первообраз було віднайдено на березі Десни в селі Леньково навпроти небезпечного виру, де часто гинули люди і де після явлення святині нещастя стали рідкісними, а потім і зовсім припинилися³.