Троїцький Велико-Будищанський жіночий монастир

Троїцький Велико-Будищанський жіночий монастир Полтавської єпархії Української Православної Церкви стоїть у селі Писарівщина Диканського району на Полтавщині^{1, 6}. Свою назву обитель принесла з іншого місця: коли постав її перший осідок, теперішнього села поряд ще не було, а найближчим поселенням були Великі Будища, до яких монастир і приписували; перебравшись згодом до Писарівщини, він переніс туди й свою територіальну назву⁸.

Енциклопедія історії України відносить початок обителі до 1672 року, коли на правому березі Ворскли, за 26 кілометрів від Полтави, на теперішній території Диканського району було засновано Спаський жіночий скит³. 1689 року на місці скиту генеральний суддя Василь Кочубей заснував Спаський жіночий монастир і подарував йому Євангеліє, надруковане в Москві 1681 року, з власноручним написом жертводавця³.

Первісно монастир містився поблизу села Чернечий Яр, а наприкінці XVII століття його перенесли до Писарівщини². В архівних документах обидві тамтешні обителі, чоловіча й жіноча, значаться під однією назвою, утвореною від Великих Будищ⁸.

Згідно з указом імператриці Катерини II від 10 квітня 1786 року про секуляризацію монастирських земель монастирські селяни були передані державі, а за обителлю лишилися тільки два водяні млини на Ворсклі³.

Дальшу зміну назви й місця джерела датують з різницею в рік. Енциклопедія історії України відносить до 1886 року приєднання до монастиря Свято-Троїцької церкви, після якого змінено й саму назву обителі³; власний сайт монастиря датує 1887 роком ще одне перенесення обителі в межах Писарівщини на нове місце².

У XIX столітті в монастирі спорудили два кам'яні храми: Святої Троїці з приділом Воздвиження Чесного Хреста Господнього та Успіння Пресвятої Богородиці з приділами Усікновення глави Іоанна Предтечі й святителя Миколая Мирлікійського². Успенську трипрестольну церкву збудовано на монастирській території 1891 року³. При обителі діяли двокласна жіноча та однокласна парафіяльна школи³, а поблизу села Матвіївка монастирю належав Спасо-Преображенський скит^{7, 8}.

У роки громадянської війни в Україні 1917-1921 років монастир та його храми було пограбовано, а 1922 року радянська влада обитель закрила³. У XX столітті монастир пережив закриття й часткове руйнування, а на його території відкрили зоотехнікум².

Останню Божественну літургію в скитському Преображенському храмі поблизу Матвіївки звершив 1961 року ігумен Іоанн (Котляревський); храм по тому було зруйновано^{9, 11}. Наступного року той самий ігумен уклав машинописний нарис історії Спасо-Преображенського скиту обителі⁸.

Майже вісімдесят років стіни колишнього Свято-Троїцького храму монастиря в Писарівщині не чули молитовних співів⁸. 26 січня 2008 року в Писарівщині відправили службу Божу, першу літургію за ці десятиліття; очевидець, який писав про неї в «Полтавських єпархіальних відомостях», згадує фрагментарно відтворений вівтарний приділ храму⁸.

Відродження святині почалося 2008 року, а 26 листопада 2011 року освятили домову церкву обителі на честь преподобного Іова Почаївського². 20 липня 2012 року Священний Синод Української Православної Церкви, заслухавши рапорт митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, журналом № 56 благословив відкриття (відродження) монастиря в селі Писарівщина Диканського району Полтавської області¹. Обитель має два храмові свята, Святої Трійці та преподобного Іова Почаївського⁴; на честь преподобного Іова освячено її теплий храм¹⁰.

Щороку 30 липня на місці колишнього Матвіївського скиту звершують Божественну літургію просто неба, у пам'ять про останнє богослужіння 1961 року, і за нею поминають відомі імена священнослужителів, ігумень і черниць обителі^{7, 9, 11}. У п'ятницю Світлої седмиці біля джерела Божої Матері в Чернечому Яру, де монастир містився первісно², сестри моляться за водосвятним молебнем¹².

До обителі ходять паломники: 2017 року паломництво до неї звершили вихованці єпархіального дитячого табору «Орлятко»⁵, а 2023 року сюди приїхали велопаломники, що вирушили двома групами, від Андріївського храму Полтави та від Троїцької церкви Опішні, і наступного дня взяли участь у літургії на місці зруйнованого скитського храму¹³.

Того ж 2023 року в монастирі побували вихованці недільних шкіл трьох парафій: діти молилися за літургією, співали на криласі й допомагали сестрам прибирати опале листя¹⁴. У липні 2024 року діти з недільних шкіл кілька днів жили при обителі за монастирським уставом і працювали на послуху разом із сестрами¹⁵.

Останнім послухом архімандрита Венедикта (Малети) було священниче служіння у Велико-Будищанському Свято-Троїцькому монастирі; він помер 21 січня 2024 року у віці 51 року, а поховали його на братському кладовищі Мгарського Спасо-Преображенського монастиря¹⁶.