Троїцький Густинський жіночий монастир

У Густинському монастирі велося літописання: «Літописець про заснування і створення монастиря Густинського» охоплює 1600—1640 роки, а список, переписаний ієромонахом Михаїлом Лосицьким 1670 року, дав назву «Густинському літопису»¹. Сама обитель постала 1600 року на землях князя Михайла Вишневецького за підтримки його дружини Раїни Могилянки¹ — заснували її ієросхимонах Йоасаф з учнями, ієромонахом Євфимієм та ченцем Геннадієм^{3, 5}, спершу як чоловічий монастир^{1, 2}.

Дерев'яну церкву Пресвятої Трійці тут спорудили 1614 року^{2, 4}. Відчуваючи близькість смерті, Йоасаф послав своїх учнів до начальника Ближніх печер Києво-Печерської лаври Ісаї Копинського: той прибув до Густині, звів тут кілька будівель, зокрема трапезну з храмом, і дістав від князя Вишневецького та його дружини акт на угіддя для обителі³. 1616 року з Густині вийшов Ладинський, а 1619 року — Мгарський скити, які згодом стали самостійними². У 1620 році обитель відвідав єрусалимський патріарх Феофан, якого в дорозі охороняло військо запорозьких козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним; у Києві він узяв участь у відновленні православного єпископату³.

1636 року монастир згорів дотла; будівництво на новому, вищому місці розпочав ігумен Іринарх, призначений митрополитом Петром Могилою, 1638 року звели трапезну з храмом Успіння Пресвятої Богородиці, а 1639 року сам митрополит приїхав до Густині з новим ігуменом Іллею Торським і дав благословення на будівництво великої церкви^{3, 4}. Троїцький храм заклали 1641 року⁴. З монастирським літописом пов'язаний і переказ про трьох немовлят, убитих під час татарського нападу 1640 року і похованих ченцями: коли їхні тіла знайшли нетлінними, ігумен звелів покласти їх там, де мав стати вівтар, і над ними будувати храм⁴; єпархія переказує це так само — собор «стоїть на тілах трьох немовлят»⁵. У 1654 році, дорогою з Києва, обитель відвідали патріархи Константинопольський Афанасій Пателарій і Антіохійський Макарій із сином, архідияконом Павлом Алеппським; той описав іконостас Троїцької церкви так: «ні одна людина не в змозі описати цей іконостас, його масштабність, висоту, велику кількість позолоти, вид і блиск»^{3, 4}.

Після пожежі 28 листопада 1671 року тут перейшли на камінь: мурований п'ятибанний Троїцький собор постав у 1670-х роках коштом гетьмана Івана Самойловича^{1, 2}, а освятив його чернігівський архієпископ Лазар Баранович⁴. Закладання відбулося 8 червня 1674 року, і того дня під фундамент поклали пергаментний лист і святині — частку каменя з вифлеємського вертепу, камінь від скелі Сорокаденної гори, землю з-під йорданського каменя⁴. 1675 року в Густині висвятили майбутнього святителя Димитрія Ростовського^{3, 5}. 15 вересня 1697 року у склепі Троїцького храму поклали тіло прилуцького полковника Лазаря Горленка, убитого 1687 року в Кримському поході; перепоховав батька його син, прилуцький полковник Дмитро Горленко, коштом якого звели монастирські мури та храми святителя Миколая і апостолів Петра і Павла^{3, 4}. Онук Лазаря Йоаким — майбутній святитель Йоасаф Білгородський — бував в обителі³. 1724 року під Троїцьким храмом поховали прилуцького полкового суддю Івана Марковича⁴.

Після секуляризації 1793 року монастир закрили: нерухомість перейшла до державного відомства, а бібліотеку, архів і церковне начиння вивезли до Чернігова; Троїцьку церкву обернули на парафіяльну, і понад сорок років в обителі панувало запустіння^{2, 4, 5}. Монастир поновили 15 травня 1844 року^{4, 5}. Першим настоятелем по відновленні став архімандрит Варсонофій: за нього полагодили дах Троїцької церкви, підвели карнизи під усіма п'ятьма банями й покрили їх залізом — і при ньому ж знищили портрет Михайла Вишневецького, переплавили дорогоцінні шати з гербами Самойловича й Горленка, а склеп Горленків засипали й замурували⁴. У 1859—1877 роках архімандрит Паїсій відновив соборну церкву всередині та ззовні й позолотив іконостас⁴. 1845 року в Густині бував Тарас Шевченко, який намалював три акварелі із зображенням храмів¹; того ж року в крипті поховали генерал-губернатора князя Миколу Рєпніна, а Успенський храм оновили коштом його вдови Варвари й освятили на честь Воскресіння Христового^{2, 3}.

1924 року монастир закрили знову, а в його будівлях розмістили дитячу колонію^{1, 3}. 1927 року споруди Густині вивчав історик Микола Макаренко; його син Орест того ж року потонув в Удаї і був похований у склепі Рєпніних³. 1943 року монастирське життя тут відновилося, у 1959-му обитель закрили вдруге^{3, 5}, згодом у її стінах містилася психоневрологічна лікарня, і на початку 1990-х будівлі стояли руїнами³.

Нове відродження почалося 1993 року³, а журнал № 36 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 27 грудня 1994 року — на рапорт митрополита Чернігівського і Ніжинського Антонія — благословив відкриття Густинського Свято-Троїцького жіночого монастиря в селі Густиня Прилуцького району Чернігівської області⁶. Упродовж 1994—2002 років відреставрували церкви Успіння Богородиці, Пресвятої Трійці, апостолів Петра і Павла з дзвіницею, святителя Миколая та великомучениці Варвари²; 2000 року написано Густинську ікону Божої Матері². В обителі зберігаються частки мощей святителів Феодосія Чернігівського, Йоасафа Білгородського та Димитрія Ростовського, преподобних Лаврентія Чернігівського і Кукші Одеського². Монастир має 53 гектари землі, тваринницьку і птахоферму, власну сільгосптехніку та міні-пекарню, а музично обдарованих сестер посилають на навчання до Чернігівського духовного училища⁵.