Різдва Богородиці жіночий монастир

Свято-Різдво-Богородичний монастир — жіноча обитель Одеської єпархії Української Православної Церкви в селі Олександрівка на Болградщині; єпархія у власному огляді благочиння називає роком її заснування 1924-й³.

За переказом самої обителі, її початок поклало явлення Пресвятої Богородиці на місці за селом, першим свідком якого був німий пастух Фома Таджі¹. 4 серпня 1924 року (н. ст.), у день пам'яті святої рівноапостольної Марії Магдалини, жінки з Олександрівки прийшли на те місце — серед них сорокадев'ятирічна Катерина Дмитрівна Терзі; цю дату монастир вважає днем свого заснування¹. Того ж року, за благословенням Ізмаїльського єпископа Іустиніана, тут заснували чоловічий монастир під назвою «Скит Іустиніана»: з Ізмаїльського Свято-Миколаївського монастиря сюди прибули шестеро ченців, а настоятелем призначили ієромонаха Венедикта¹.

1933 року чоловічий монастир реорганізували в жіночий: ченці повернулися до Ізмаїла, а з Варзарештського Димитріївського жіночого скиту прибули вісім сестер, і обитель очолила монахиня Зінаїда (Терзіогло)¹. На 1936 рік тут жили двадцять чотири насельниці — чотири монахині, три сестри милосердя і сімнадцять послушниць, серед яких була майбутня ігуменя Алевтина, у миру Анна Петрівна Пісова¹.

1944 року, з приходом радянських військ, кілька монахинь разом із настоятелькою Зінаїдою виїхали до Румунії; у монастирі залишилося вісім сестер, і його очолила монахиня Алевтина, зведена 1945 року в сан ігумені¹. Коли 1949 року закрили жіночий Спасо-Преображенський монастир у селі Борисівка на Татарбунарщині, частину його монахинь перевели сюди¹. Після скасування 1954 року Ізмаїльської області обитель перейшла у відання Одеської єпархії¹. На початку 1960-х років влада ухвалила рішення про закриття монастиря, але невдовзі оголосила, що він лишається діючим, оскільки в Одесі закривали Свято-Михайлівський жіночий монастир і частину його сестер переводили сюди¹.

Ігуменя Алевтина керувала обителлю від 1944 до 1987 року; після її смерті настоятелькою стала монахиня Євфросинія (Олена Никодимівна Паскалова)¹. 1990 року тут почали будувати великий трипрестольний собор на честь Святої Животворящої Трійці; ігуменя Євфросинія померла 2001 року і похована між двома храмами — Різдво-Богородичним і Троїцьким¹. Будівництво собору завершили 2004 року, і 21 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, його освятили за участю понад шістдесяти священників¹. У 2002—2005 роках звели святі врата і мур із наріжними вежами та підвели до обителі семикілометровий газопровід, а 2005 року збудували нову просфорню¹.

Нині монастир живе з власного господарства: сорок гектарів під зерновими, городом, садом і виноградником, а також скотний двір, пташник і пасіка; сестри самі печуть просфори та хліб і шиють церковний одяг². При обителі діють бібліотека і палітурна майстерня². День починається о четвертій годині сорок п'ять хвилин, коли великий дзвін скликає насельниць на молитву, а Псалтир тут читають безперервно, цілодобово, за весь світ². Серед святинь обителі — Тихвінська ікона Божої Матері, перед якою щосуботи читають акафіст⁴.