Преображенський Тригірський чоловічий монастир

Найдавніша відома згадка про Тригірську обитель — запис Острозького літописця під 1611 роком: «Божиею благодатию начася монастир Тригорський… над рикою Тетервью, Преображения Спасителева, отцем Кирилом, любарским игуменом»¹. Монастир і донині стоїть на скелястому березі Тетерева⁸ в селі Тригір'я на Житомирщині⁵ і належить до Житомирської єпархії Української Православної Церкви⁷.

Про давніший початок обителі говорили її власні пам'ятки. Старовинний синодик відносив заснування до 1583 року й приписував його «князю Владимеру Житомирскому», але сам монастир зауважує, що наприкінці XVI століття князя в Житомирі не було; «Інвентар» 1775 року теж виводив початок «от времен Владимира, князя Житомирского», додаючи, що згодом обитель спалили вороги, а «по немалом времени» її відродили 1613 року вельможі Вороничі¹. Історіограф монастиря Анатолій Малевич 1898 року припустив, що під тим князем малося на увазі Володимира Ольгердовича, який у 1362—1394 роках правив Київським уділом разом із Житомиром¹. В «Інвентарі» вміщено й копію грамоти Миколи Воронича 1613 року: ігумен любарської обителі Кирило просив у нього землі для влаштування нового пустинного монастиря, і прохання було виконано¹. «Відомість про Тригорський Преображенський чоловічий монастир» 1854 року називає засновниками 1613 року поміщиків Троянівського маєтку Миколу і Феодора Олександровичів Вороничів, а за переказом перші поселення ченців-пустельників виникли тут близько 1575 року, коли сюди перейшов з Любара ігумен Кирило⁹.

1644 року київський митрополит Петро Могила писав у книзі «Лифос»: «Посмотри на общежительный монастырь Тригорский, и там увидишь до 80-ти иноков, пребывающих в великом смирении и строгой жизни»¹. У добу Хмельниччини обитель зазнала розорення: тригірський ігумен Никифор Онушкевич залишив у житомирських актових книгах запис про те, що нападники 1651 року обернули монастир на руїни¹; один із нападів датують 13 жовтня того ж року⁹.

У першій половині XVIII століття монастир став уніатським. При ньому діяли не тільки латинська, а й руська школа, а з 1777 року обитель утримувала благодійну лікарню¹; число братії в уніатський період до середини століття не перевищувало десяти⁹. 1782 року на місці дерев'яних келій львівський архітектор Іоганн Шнайдер спорудив — або капітально перебудував — при настоятелі Адріані Шубовичу кам'яний братський корпус, який через косогір має з півночі один поверх, а з півдня два². 1792 року на давньому цвинтарі постала дерев'яна однокупольна церква в ім'я ікони Божої Матері «Всіх Скорботних Радість», пізніше перейменована на честь святих Жінок-Мироносиць⁹.

1839 року монастир повернувся до Православ'я. Місцевий ігумен Леонтій Скибовський у 1839—1841 роках виїздив на численні парафії Житомирщини й Київщини, де тактовно усував непорозуміння щодо православних богослужінь, і того ж 1839 року був удостоєний сану архімандрита¹; до 1841 року обитель залишили прибічники унії⁹. Він же перебудовував монастир: 1837 року прибудував до Преображенської церкви приділи святителів Миколая Мирлікійського і Василія Великого², у 1848—1852 роках звів теплий кам'яний Богоявленський храм, освячений 27 липня 1852 року⁹, а 1854 року почав будувати нову кам'яну Преображенську церкву; він помер у Тригір'ї 1868 року, за п'ять років до її завершення 1873 року, і нині це головний соборний храм обителі^{2, 9}. У 1920-х роках тригірський житель Микола Антоненко розписав Преображенський храм, і той розпис зберігся донині².

Під час Першої світової війни в обителі жили евакуйовані члени Духовного Собору Почаївської Лаври¹. У 1930-х роках монастир скасували: у кам'яному Преображенському храмі влаштували склад, у братському корпусі — сільську школу; 1939 року знищили Богоявленський храм¹, а разом із ним і церкву Жінок-Мироносиць⁹. 1941 року Преображенський храм відкрився як парафія і діяв так до 1990 року, коли братський корпус повернули Церкві, а 1993 року, як свідчить сам монастир, парафію обернено на монастир^{1, 9}.

Головна святиня обителі — Тригірська ікона Божої Матері, список «Чернігово-Іллінського» образу³. Видання 1890 року, яке цитує монастир, свідчило: «Здесь находится икона Божией Матери, к которой с особенным усердием притекают жители всей восточной половины Волынской епархии»³. В архівах знайдено рапорт архімандрита Досифея за 1867 рік про зцілення перед цією іконою німого юнака Павла Гусинського, який прийшов до обителі мандрівником і залишився в ній³; у роки гонінь вірні зберегли ікону, і 1941 року вона повернулася до монастиря³. 25 вересня 2018 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 26 ухвалив прославити Тригірську ікону Божої Матері й установити святкування на її честь 7/20 серпня з внесенням до церковного календаря; підставою було рішення Комісії з канонізації святих, протокол № 6 від 13 вересня 2018 року⁶. Ікона перебуває у Преображенському храмі обителі в спеціально влаштованому кіоті під срібною ризою⁸. У вересні 2019 року її несли серед семи чудотворних ікон Житомирщини під час хресного ходу вулицями Житомира¹⁰.

Престольні свята монастиря — Преображення Господнє 6 (19) серпня і Богоявлення 6 (19) січня⁴. 7 жовтня 2025 року тут освятили новий храм в ім'я святителя Спиридона Триміфунтського — чин освячення очолив правлячий архієрей Житомирської єпархії¹¹.