Троїцький Браїлівський жіночий монастир

Троїцький Браїлівський жіночий монастир Вінницької єпархії Української Православної Церкви стоїть у селищі Браїлів на Вінниччині, при вулиці Монастирській. Його громада, однак, старша за це місце: 1635 року підсудок брацлавський і королівський секретар Михайло Кропивницький подав королеві прохання заснувати дівочий монастир у Вінниці, і дозвіл було отримано⁵. Сусідні хлібороби та вінницькі міщани наділили обитель землею й угіддями, на її території постала дерев'яна трикупольна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, а життя сестер влаштували за гуртожитним статутом святого Василія Великого⁵.

Дальша доля обителі відбила долю краю: 1723 року новий храм монастиря освячував уже унійний єпископ, а 1780 року черниці залишили збіднілу обитель; 1786 року тут оселили чотирьох черниць, і 1795 року монастир повернувся до православних¹. На початку XIX століття духовне життя тут знову було на висоті — сюди навіть присилали на виправлення провинних черниць з інших обителей¹.

Ігуменя Віра керувала вінницькою обителлю від 1798 до 1814 року, а потім до 1832 року монастир не мав ігумені й справами відали скарбниці — Серафима, Антонія, Досифея і Поліксенія⁵. Наступниця, ігуменя Анфіса, покликана з Чигиринського монастиря, звела будинок з ігуменськими келіями та корпус для сестер і виграла судовий процес у поміщика містечка Вороновиці, стягнувши з нього п'ятнадцять тисяч рублів, які склали основний капітал монастиря⁵.

Побачивши стиснуте становище обителі в місті, подільський архієпископ Арсеній (Москвин), згодом митрополит Київський, запропонував ігумені Таїсії клопотатися перед Священним Синодом про переміщення монастиря до Браїлова — у монастирські будівлі, що стояли порожні після виселення звідти 1832 року католицьких ченців-тринітаріїв^{1, 5}. Ці будівлі звів у 1767—1778 роках граф Францилін Салерій Потоцький, а 1832 року їх обернули на православну парафію¹. 30 вересня 1845 року у вінницькій монастирській церкві востаннє відслужили літургію та напутній молебень, після чого сестри з хресним ходом і своїми святинями вийшли з Вінниці, а вранці 1 жовтня хресний хід прибув до Браїлова, де на заставі містечка його зустріли навколишнє духовенство й безліч народу з хрестами та хоругвами⁵.

Центральна споруда обителі — храм Святої Трійці з дзвіницею над головним входом і прилеглим до вівтаря каре корпусів (1767—1778); на одній осі з храмом, західніше дзвіниці, стоїть будівля святих воріт кінця XIX століття². На початку XX століття Троїцький храм мав бічні престоли на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці та святої великомучениці Варвари; 1847 року в крипті під храмом освятили приділ преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а 1860 року в північній частині каре — зимовий храм святителя Миколая Мирлікійського².

Після переходу до Браїлова при монастирі відкрили училище для дівчаток-сиріт із родин священнослужителів, 1864 року — богадільню для престарілих жінок із тих самих родин, а в 1895—1896 роках — жіночу недільну школу¹. Під час Першої світової війни, 1914 року, в обителі влаштували військовий лазарет на п'ятдесят ліжок, а в травні наступного року ігуменю Катерину нагородили золотим хрестом за допомогу фронту⁵. У січні 1915 року та сама ігуменя звернулася до земського управління з проханням відкрити притулок для дівчат-сиріт воїнів, які загинули на фронті; дозвіл дали, і управа зобов'язалася виплачувати на утримання притулку двісті рублів щомісяця⁵.

Священиком до обителі перевели протоієрея Івана Шиповича — педагога, який від червня 1893 року викладав Закон Божий у вінницькому реальному училищі, усе життя вивчав історію краю й залишив багато публікацій з історії Поділля⁵. Під його духовним опікуванням у Браїлові перебувала сто шістдесят одна черниця⁵. У грудні 1932 року сімдесятип'ятирічного священика засудили за статтею про контрреволюційну пропаганду й заслали до Сибіру; повернувшись, він невдовзі помер⁵.

1925 року в монастирі жило сто сорок п'ять сестер, з них працездатних п'ятдесят три, а решта дев'яносто дві — старі, що потребували догляду⁶. Землю в обителі відібрали, увесь сільськогосподарський реманент 1923 року забрав Жмеринський райколгосп, і монастир існував лише з праці сестер: узимку шитвом, улітку польовими роботами; за єдиний залишений їм будинок доводилося платити, і щоб сплатити, збували навіть одяг та посуд⁶.

Восени 1932 року селяни сіл Москалівка й Козачівка сховали в монастирі частину врожаю, і їх звинуватили у злочинах проти влади^{1, 6}. Знайдений хліб забрали, а з ним і всі продукти, навіть огірки й помідори; потім селян навколишніх сіл змусили проголосувати за закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду⁶. У грудні 1932 року постановою Вінницького обласного виконкому монастир закрили⁵.

1942 року обитель відкрилася знову^{1, 6}. У 1955 році в області залишалося тільки два монастирі — Браїлівський і Барський, і становище тут було складне: у заяві настоятельки ігумені Глафіри до облвиконкому 1956 року йшлося про те, що територію обителі зруйновано автомашинами, руйнується передній фасад воріт, а дві кімнати у воротах займають олійний завод і електростанція⁶. Перед другим закриттям Барський монастир скасували, усіх його сестер перевели до Браїлова, і вони принесли з собою барську чудотворну ікону⁶. 13 жовтня 1962 року Браїлівський монастир закрили, а черниць розігнали; близько п'ятнадцяти з них прихистили «монастирі в миру», і духівник сестер отець Михаїл опікувався ними до своєї смерті 2 лютого 1967 року⁵. Уже 1970 року залізне покриття монастиря було в жахливому стані, значну його частину зірвало вітром, настінні фрески всередині Троїцького храму руйнувалися, у келіях улаштували гуртожиток, на території — туристичну базу, а в нижньому храмі преподобних Антонія і Феодосія — тир⁵.

4 вересня 1989 року монастир передали Церкві, а 19 березня 1990 року митрополит Вінницький і Брацлавський Агафангел звершив освячення й першу Божественну літургію у храмі преподобних Антонія і Феодосія, очищеному від сміття⁵. На вході до монастирського корпусу прочан зустрічає ікона Божої Матері з предстоящими Антонієм і Феодосієм Печерськими — єдина фреска, що збереглася від тих часів⁵. Вінницький завод радіотехнічної апаратури виготовив для обителі два великі накупольні хрести, а за десять років відновили завалений сміттям храм, збудували дзвіницю, провели внутрішню й зовнішню реставрацію корпусу та Троїцького собору й відновили церкву святителя Миколая^{5, 6}.

13 червня 1995 року до обителі повернулася ікона Божої Матері Браїлово-Ченстоховська, яка після закриття монастиря 1962 року безвісти зникла: на третій день П'ятдесятниці з Вінниці вийшов хресний хід, і о десятій годині вечора він підійшов до Браїлова, де черниці зі свічами в руках вийшли з воріт зустрічати образ під спів акафіста, складеного 1931 року ігуменею Софією (Рачинською)⁵. Сам образ — список Ченстоховської ікони, за переказом дар фундатора обителі; до 1845 року він перебував у вінницькій садибі монастиря, а в 1932—1942 і 1962—1995 роках вірні зберігали його поза монастирем⁴.

Друга шанована святиня, Браїлово-Почаївська ікона, є списком образу, що перебував в обителі до 1962 року; давніший образ 1887 року виявив у одному з лаврських храмів історіограф Почаївської лаври протоієрей Андрій Хойнацький — з написом «Зображення чудотворної ікони Божої Матері Браїлівської», — і, дослідивши його, дійшов висновку, що це копія колись шанованої в Браїлові ікони; святиню переслали до Вінниці, а 1 червня 1888 року урочисто доставили до монастиря⁷. Зберігається в обителі й ікона «Троєручиця», написана на Афоні: невдовзі після революції її пошкодили, і, за переказом обителі, сестри хотіли поновити образ, але почули голос: «Не торкайтеся Мого лику, нехай залишається таким, як є»^{6, 8}. До Троїцького собору повернулася й ікона великомученика і цілителя Пантелеймона, написана свого часу спеціально для Браїлівського монастиря, а де перебувають дві великі престольні ікони — великомучениці Варвари та Боголюбська — досі невідомо⁶.

Престольними святами в обителі відзначають День Святої Трійці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свята на честь ікон Божої Матері Браїлово-Ченстоховської та Браїлово-Почаївської, пам'ять великомучениці Варвари, святителя Миколая Мирлікійського і преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських³; окремо святкують і перенесення Браїлово-Ченстоховської ікони 1995 року — на третій день Святої Трійці⁵.